Ми продовжуємо розповідати вам про наших братів , які живуть поряд із нами. Їх історії життя будуть цікавими для багатьох читачів.

-Петре Федотовичу, розкажіть, будь ласка, про своє дитинство ?

Народився я 26 липня 1935 року в селі Слободка Харківської області. Батько був робітником , а мати - колгоспницею, вона була віруюча. Перед війною народився брат та дві сестрички (померли малими). Спочатку війни батька забрали на фронт, і ми його більше не побачили - він загинув. Коли мені було 6 років та тривала фашистська окупація, один із німців хотів мене застрелити, але Господь захистив. А ще було таке: коли ми сім’єю йшли від лінії фронту вночі, то не знали, що йдемо по мінному полю (міни протитанкові), і Господь і тоді оберігав нас. Бог допомагав нам і коли повернулися з евакуації, у нас тоді хату хотіли забрати.

У 9 років пішов до школи, навчався добре. У 1947 році був голод, мама захворіла, і я замість неї носив воду косарям. Одного разу почалася гроза, ударила біля мене блискавка – летів у довгий тунель, у кінці якого було світло, ожив, слава Господу. Після сьомого класу пішов навчатися до вечірньої школи, щоб працювати. Дуже хотів навчатися, вступив до технікуму, та призвали до лав армії.

-Як проходила служба?

Коли мій командир спитав у мене, чому я не комсомолець, я відповів, що моя мама - віруюча, за мене молиться, і я не хочу ії засмутити. Командир сказав, що він мене зрозумів, і я бачив, який він був чуйний до мене протягом служби. Коли виникла необхідність їхати з частини до Ростова, то запропонував їхати через Харків, щоб я зміг побачитися з мамою, радив відразу після служби йти навчатися.

-У якому році ви прийняли Господа?

Одної неділі, це був 1965 рік, Господь повів мене на зібрання віруючих у смт. Краснокутськ, де я склонився перед Господом, попросив прощення і просив вести мене дорогою світла. Вступив в завіт з Господом, і Він повів мене чудовою дорогою. Я хочу вічно дякувати Йому за цей шлях.

-Як ви зустріли свою дружину?

Одного разу в мене було бажання бути на зібранні в селищі Ков’яги, сів на мотоцикл та поїхав, а це 70 кілометрів від дому. На зібранні нікого не знав, було багато гостей, бо святкували весілля. Коли всі поверталися додому, побачив, як ідуть окремо чотири сестри, сказав, що зможу одну підвезти,сіла одна, що була старшою серед них. Запитую ім’я - Ліда, живу у Рижові, довіз я її додому. Це було наше знайомство, пройшло два місяці, і ми одружилися у центральній церкві міста Харкова. Пам’ятаю слова Шаповалова Д.Д.:«Возложите упование на Бога и будет счастлива ваша дорога».

Дякую Господу за благословіння на шляху, хоч було і важко: працював на заводі на крані, потім шофером у лікарні.

-Розкажіть про вашу родину?

Бог подарувавнам три сина и чотири доньки. Сьогодні в сім’ї тридцять сім членів, усі в церкві Ісуса Христа. Онуків двадцять два, серед них багато хористів. У нашій родині три пресвітери, два диякони, два місіонери.

Петр Федотович та його син Ігор.

-А ви зараз чим займаєтесь?

Я пастор церкви у селі Слободка.

- Що побажаєте молоді?

Довіряти Господу, слухати Його, жити по слову Божому.

-Яке місце з Біблії Вам більш за все подобається?

«Отож, коли ви з Христом воскресли, то шукайте горішнього - того, де Христос сидить праворуч Бога. Думайте про горішнє, - не про земне. Бо ви померли і ваше життя поховане в Богові з Христом. Коли з'явиться Христос - оте ваше життя, тоді й ви з ним з'явитеся в славі» Кол.3:1-4.

-Про що ви часто згадуєте з прожитого життя?

Про свою маму, вона молилася за мене 30 років, а за брата 51 рік. Слава Господу, за її життя ми прийняли Господа.

Оглядаючись на пройдений шлях, дякую Господу за все. Коли прийняв Господа, то побачив, з якої безодні Він мене витягнув. Дякую Господу за щастя на землі і надію навіки бути з Господом і славити Його.